ВЕСТАЛКА

                                          І

Вбиває не удар меча,

а плід пізнання древа,

А ти люби своє дівча.

 Дівча любити треба.

Ще доторкнеться до плеча

 твого рука незрима

із неба :   « Бережи дівча

з печальними очима».

Хай біль її болить усім,

 як всепланетна стигма.

Не скинь з її голівки німб.

 Не скривдь  і в помислі дурнім  –

дівча тоді застигне,

як замуроване в стіну  –

тендітне  й  гострогруде.

Що Богом дане  - те цінуй.

Такої вже не буде.

Скарби небесні та земні

без втілення в реальність

у генетичній глибині,

а не в земній, ховались.

На ній не шорти й не  «топ»,

А платтячко легеньке.

І тихий крок маленьких стоп –

як чарівна легенда.

Хай забринить струною стан

в обіймах ніжних вітру.

А ти дописуй на екран

освідчення субтитри.

І вже нікому не дозволь

глумитися з тих літер.

Твоя ж у цьому фільмі роль  –

шляхетний бідний лицар.

А всі найкращі почуття

Виховуються змалку.

Інакше  – в чому сенс життя?

Люби свою весталку.

                  ІІ

Хай ніжне слово на устах,

Як в тексті,  збережеться.

Та збережи й здоровий страх  –

не розпач пораженця.

Це  –  як знамено  бойове.

Як не в гнилім нутрі він,

а  в серці лицарськім живе –

страх лицарю потрібен.

У дівчини був рідний край

Невинності презумпцій.

А в цім - тебе страшить нехай

сама  її  присутність

там , де спілкується юрба

на лексиконі смерті.

Як ті слова звучать – хіба

не як аплодисменти

тобі  й  дівчаті по щоках?

Та ви не проклятущі.

 То –  очисний, цілющий страх,

який спасає душі.

Як вартовий, мов казначей

і як носій Благих вістей,

що всі науки вивчив,

оберігай від злих очей

і від обмов убивчих

все, до найтоншого штриха

 в дівочій тихій вроді.

Одводь подалі од гріха.

А  по труднім  ісході,

де вам ніхто не допоміг,

струси не тільки пил із ніг,

а навіть душу вимий.

Хай Божий вас жене батіг

в новий Буттєвий вимір,

так , як від смертного одра  –

за обрії казкові.

Дівоча зоряна пора –

Передчуття любові.

А ти сакральний зміст відкрий

В простім дівочим слові.

На неї зійде Дух Святий

з передчуттям любові.

В двобої кожнім сам Господь

На тебе робить ставку.

Зі вже здобутого-- не сходь.

Й люби свою весталку.

ІІІ

Живіть завжди поміж зірок,

як вічні астронавти.

На землю звідти є місток.

Як без вагань прийняв ти

найкращу спадщину віків

(бо іншої ти й не хотів),

і з цим зродився й виріс,

то силу й справжність почуттів,

з яких найперше – вірність,

так на цім світі повелось--

перевіряють грішми.

А з пекла вивести когось

хоча б на землю грішну,

де ще можливе каяття –

це теж величний подвиг.

Тобі ж вдихне нове життя

дівочий теплий подих.

І сяючі, і повні сліз,

як вартові на башті,

дівочі очі бачать скрізь –

там, де й твої не бачать.

А шлях тяжких душевних криз

веде в духовну велич.

Ці очі бачитимуть скрізь

єдиного тебе лиш.

Життя – понура черга згуб,

а не здобутків дебет.

І кожен рік, як лютий зуб,

вгризається у тебе.

Чи ж повноцінним хто назве

життя в гидкій пащеці?

Заглянеш в дзеркало криве –

й тебе, немов фортецю,

Обложать сумніви в собі –

                                                                       поріддя зловороже.

                                                                        Дівча  надією в журбі,

найпершим словом у мольбі

прилине й допоможе,

схилившись ніжно на плече,

гидкий прогнати комплекс.

І меншовартість утече.

Натомість прийде доблесть.

А почуття, що проросте,

на все життя єдине,

то як останній шанс на те,

що світ цей не загине.

Коли ж загине – з укриття

виходь, неначе сталкер.

Ганьбу поправши, над життя

люби свою весталку.

                                                                  4

Найбільша світу таїна

не в давніх темних книгах.

Не в тім, кому яка ціна,

 не в змовах чи інтригах.

Чи десь заклята і страшна,

лежить, як скарб у ямі?

А чи ховалася вона

на денці глечика вина,

що випитий Хайямом?

Не  в силі щирих молитов,

не в непочутій ноті.

Щасливий той, хто віднайшов

її в дівочій цноті.

Як вам не віддають борги,

як навкруги лиш вороги –

хоч цим серця не раньте.

Творився світ не для нудьги.

Але без варіантів

небесний нам велить устав –

одвіку і понині

ніхто й ніколи не прощав

зневагу до святині.

А хто зневажив – не спасе

ні хто й ніщо вже, як трясе

востаннє їх в нестямі.

Вони сплатили вже за все

чи скоро сплатять ще за все

нікчемними життями.

І честь першовідкривача

тримай напоготові,

коли порівнюєш дівча

Із Книгою Любові,

яка в невинності своїй

всю творчу силу юних мрій,

всю мудрість увібрала.

А Книга та по ній по всій

писалась шрифтом Брайля.

 І треба разом увійти

в святилище кімнати

й коштовний згусток чистоти

тактовно зором осягти,

тактильно прочитати.

Й ласкава темрява стає

світанням опівнічним.

А Всесвіт з днів творіння є

тіл притяганням вічним.

Дівча сприймає ніжність ту,

ск надчутливий сенсор.

Твоєї ж думки повноту

вона хапає на льоту

зі слів найвищим сенсом.

Читай. Вонми. Не як сліпець,

 а як пророк,провидець.

На пульс її клади свій перст.

Не дай життю прожитись.

Воно не матиме кінця,

ні підсумку, ні звіту –

бо вічне. Як дорога ця

туди. До центру світу.

Твій шлях земний не має меж.

Він схожий на орбіту,

коли ти все життя ідеш

туди. До центру світу.

Чи стрілись не даремно ви?

Про те судити рано.

Перед тобою світ новий,

Галактика незнана.

І буде крахом юних мрій,

Буття не має сенсу,

Коли в галактиці отій

Ти не дійдеш до центру.

Хай навіть ти пройшов по дну

аскези а чи знади,

найбільшу світу таїну

самому не спізнати.

Не завше варто берегти

цнотливість до останку.

Якщо вам Бог поміг дійти

аж до вершини чистоти –

то народіть весталку.